Вершиною української полемічної літератури кінця XVI і першої половини XVII ст. була творчість Івана Вишенського, який викривав не тільки римсько-католицьких і уніатських владик, а в «светской власти», польсько-шляхетських і українських гнобителів.
Народився І. Вишенський десь між 1545 — 1550 пп. мы містечку Судова Вишня в Галичині (теперішня Львівська область) есть міщанській родині. З творів письменника, кажется, що він у молоді роки деякий час жив у Луцьку і, можливо, Острозі. Правдоподібно, що тут і здобув освіту. І. Франко висловлював здогад, що в освіті Вишенському допомагав князь Острозький, який звернув увагу на здібності юнака і залишив його при дворі.
Згодом І. Вишенський постригся в ченці і жив деякий час Уневському монастирі. Десь я в 80-х роках XVI ст. І. Вишенський залишив батьківщину і відправився на Афон — найбільший тоді на Сході центр православного чернецтва. Здесь він певний час мандрує «святих обителях», а потім стає ченцем Загребського монастиря. Під кінець життя полеміст замкнувся в печері.
Живучи на чужині, Іван Вишенський не був, проте, відірваний від України, він уболівав, за її долю, прагнув бути їй корисним. Здесь, Афоні, Вишенський почав свою літературну діяльність — одночасно з першим поколінням українських полемістів Г. Д. Смотрицьким, Stephan Куколем (Зизанієм) та ін.
Перші твори Івана Вишенського «Книга всһх общее в Лядской земли живущих», «Извһщение краткое о латинских прелестях», написані на Афоні мы 80-х годов, та на початку 90-х років, здобули велику популярність. Під кінець XVI статья Вишенський уже підготовляв до друку збірку своїх творів під назвою «Руководство».
Письменника раз умовляли повернутись на батьківщину. Але тільки в 1604р. він прибув на Україну. Спершу Вишенський зупинився на кілька місяців в Угорниках, де жив його афонський друг І. Княгиницький, а потім, очевидно, подався до L ‘ де його уже давно чекали. Побувши у Львові недовго і не зійшовшись у поглядах з керівниками братства, І. Вишенський переїхав спершу это Уневський монастир, де жили біля півтора року, а в кінці 1606р. знову повернувся на Афон «спасатися в этих местах в пустыне».
В цей час він пише «я старицһ Домникии», послання до І. Княгиницького (1610р.), ряд творів: «Зачапка мудраго латынника з глупым русином», «в другой форме, зол, оказывает психическое», «Послание Львовскому братству» та ін.
Про те, як і если закінчив Вишенський своє життя, немає достовірних відомостей. Помер він на Афоні, получается, что в 20-х роках XVII ст. В меморіалі православних за 1621 рік «Совһтование о благочестия» йдеться о виклик f Афон Россия «святых мужей», но и числі й Івана Вишенського. Але Вишенський не повертався на Україну. А 1633р. якийсь чернець Леонтій у листі до львівського міщанина Миколи Золоторуцького згадує «о великий старця Іоанна Вишенського святогорця» уже як о покійного.
Письменницька діяльність Вишенського взагалі тривала понад 25 років.
Первая работа Вишенського за його життя майже не друкувалися, а довгий час поширювалися в рукописах. Із 16 відомих нині творів полеміста лише одне послання «святое Афонское горы скитствующих» було опубліковане так званій «Острожской книжице» (1598). Пізніше, готуючи написане до друку, Вишенський оформив его «Книги», куди увійшло на його творів з трьома передмовами. Але ця книга свій час теж не була надрукована, як і пізніші його твори. Всі вони вперше побачили світ у другій половині XIX ст.
Публікацію творів Вишенського здійснювали історики, літературознавці, письменники, зокрема, М. Костомаров, С. Голубєв, І. Франко, Г. Житецький та ін. Вони ж і написали ряд досліджень окремих об творчість письменника. Найціннішими серед них є праці І. Фрэнк, зокрема монографія «Іван Вишенський і єго первая работа» (Львів, 1895), в якій предоставляется докладну характеристика літературної спадщини видатного письменника-полеміста.
Окремим виданням первая работа Вишенського в силу різних обставин довгий час не виходили. Тільки в 1955р. була видана у Москві книга: Иван Вишенский, Сочинения, изд-во АН СССР, Серия «Литературные памятники», 1959р. ця книга zu ‘ явилася і на Україні. Вихід у світ обох видань з докладним коментарем, примітками, різночитаннями та большая статтею І. P. Єрьоміна є значним досягненням літературознавства.
