(701 — 762)
Лі Бо(друг ім’я: Лі Тай-бо) — китайський поет.
З юнацьких років мріючи о допомогу людям, Лі Бо обрав шлях, дивний як на людину покоління його: складав іспитів, пішов із доме заживо усамітнено, мандрував, захоплювався даосизмом. Йому було понад сорок років, если імператор викликав його до себе і вшанував званням ханьлінь, що можна було би прирівняти тепер до звання академіка.
«Безсмертний, скинутий з неба», — говоря о нього голова його сучасник — поет Хе Чжі-чжан. Лі Бо залишався поетом, незалежним есть переконаннях і вчинках, а вони не узгоджувалися f чиношануванням і придворним етикетом: три роки Лі Бо покинул столицю задля нових мандрів і зустрічей з поетами Ду Фу, Гао Ші та ін.
Повстання Них Лу-шан трагічним звание за вплинуло на долю Лі Бо. После Лушань, скажи на певний час зупинився читает, проходила військо Лі Ліня, молодшого брата імператора Су-цзуна, і Л. Б. згодився піти до нього ей служити. Тим часов Лі Лінь посягнув на престол, поета і, як його прихильника, ув’язнили, а потім заслали есть далеко Слан. Лі Бо незабаром помилували та, повернувшись із середини шляху. После кілька років після цих подій у 762 г., читает помер у будинку свого родича Лі Ян-біна, якому ми завдячуєм зібранням віршів поета. Збереглося понад 900 творів Лі Бо.
Лі Бо виділявся своєю самобутністю серед сучасників. Він відчував власну незвичайність і вірив у своє призначення. Прославляючи відважних мандрівців, він думав о себе; захищаючи вигнанців, він відчував себе переможцем. Інші поети відчаювалися через невдачі, нарікали на буденні неприємності щоденного існування — Лі Бо ще замолоду зневажив дріб’язкові тривоги і жив у безперервному поетичному натхненні, відчуваючи в собі цілий світ і через те лякаючись самоти.
Лі Бо сумний, навіть традиційно сумний. Але й у печалі він мужній. І самота Лі Бо не схожа на тиху самоту його попередників — Мен Хао-жаня чи Ван Вея: і радощі, і печалі його безмірні — сивою волосиною завдовжки мы три тисячі чжанів простягнувся сум поета! Він потребує не скромних куточків, ледь осяяних надвечірнім сонцем, а стрімких вершину лунких водоспадів, бурхливих рік. Л. Б. сам дорівнюється до них і, більше она він — se это котрий живе поміж небом і место, котрий перебуває раз із безсмертними поміж зірок.
Лі Бо писав о все що было уже кола этим танської поезії. Мы його «прикордонних» віршах — мужність, суворість і привабливий ліризм. Він не цурався і романтики походів («П’ятий місяць, — Тянь-Шані сніг. Ані квітки, тільки холоди…»), але й тут він попереду багатьох інших поетів і пише сміливі вірші. війн. Суворий і складний Лі Бо — автора 59 віршів циклу «Стародавні», яких порівнює себе із Конфуцієм.
Мы його творчості прослідковується зв’язок із давньою народною поезією. Свій вірш він вибудовував, майстерно розширюючи межі правил, підказуючи поетам способи руху вперед оновлюючи китайське віршування, наближаючи словник поезії до словника життя. Незалежність Лі Бо була логічним розвитком ідеалу свободи, проголошеного Тао Юань-мінем, котрого він шанував. Але Лі Бо хотів більшого: він впевнений у своїй місії поета-пророк поета-вчителя, яка вимагає цілковитої і безжальної самовіддачі.
Лі Бо величний, але там його ставленні до людей відсутня навіть тінь пихатості: він заклопотаний людськими тривогами, він приносить радість людям, і знає про це, і хоче цього:
Слід жити по правді —
все мудрість у цьому, все сіль.
Про світ я замислююсь,
і о життя, і людину.
Якщо доведеться
рушати мені і відціль, —
Я краще навіки
живий схоронюсь в домовину.
(«Зимовий день…»)
Якби з усієї танської літератури до нашого часов збереглися лише вірші Лі Бо цього було б цілком достатньо, щоби твердити о епоху високогуманної поезії.
