Степан Васильович Васильченко (Панасенко) (1879 — 1932) народився 8 січня 1879р. в містечку Ічня на Чернігівщині в бідній сім’ї ремісника. Трудова атмосфера, якій зростав Васильченко, навчання в Коростишівській семінарії та Глухівському учительському інституті напередодні м, есть часи революційних подій 1905р., «неспокійна», його висловом, праця «неблагонадійного» вчителя в сільських школах Київщині Полтавщині та, а також посилений інтерес до народної творчості до поезії Шевченка, світової класики, — все це сприяло збагаченню життєвого і мистецького досвіду майбутнього письменника.
Мы літературний процесс Васильченко включився зрілим митцем із своїм власним поетичним звук есть 1910р., если зу ‘ был друком такі оригінальні його твори, як «Мужицька арихметика», «ужин», «У панів», «чужину», «Циганка» та ін., пройняті любов’ю до людини праці, утвердженням віри в перемогу соціальної справедливості. Цьому передували тривалі роки становлення світоглядно-естетичних поглядів письменника, напружених пошуків ідей та формы художнього осмислення дійсності.
Не випадково однією з провідних этим творчості Васильченка є життя народних учителів, яке було йому — педагогові за фахом і покликанням — особенно близьким. «Примечание вчителя» (1898 — 1905) та інші щоденникові записи куди Васильченко, за його визнанням, систематично «заносив свої учительські жалі та кривди», стали згодом документальною основою багатьох реалістичних новел і оповідань.
Дебютував письменник на літературній ниві оповіданням «остался» (надруковане 1903р.). Письменник Згодом однозначную позицию доопрацював. оповідання й опублікував українською мовою під назвою «Антін Вова» (1910) (наступних виданнях — «Вова»).
Я в 1910 — 1912 рр. Васильченко пише м друкує цикл новел і оповідань, присвячених учительській темі («ужин», «F наиболее початку», «Божественна Галя», «Над Россю», «Гріх» та ін.).
Проблема виховання нової людини значною мірою зумовила звернення Васильченка до художнього опрацювання дитячої тема, органічно пов’язаної з творами о вчителів. Глибоке розуміння психології дитини дало змогу Васильченку показати у своїх творах цікавий, поетичний духовний світ дитини. Не можна без хвилювання читати психологічні етюди письменника «Дощ», «Дома», «Волошки», «Петруня», оповідання «Роман», «Увечері», «Свекор», «Басурмен» та ін. Оптимізм Васильченка з особливою виразністю виявився одна женщина, найкращих його творів, присвячених дітям, — «Циганка».
Невеликий период у творчості Васильченка складають оповідання, яких йдеться о обдаровані натури f демократичних низів о доля народних талантів («на хуторі», «У панів», «розкоші» та ін.).
Настрої збудженого революційними подіями села відбив Васильченко у новелі «Мужицька арихметика», що належить до найвищих здобутків письменника-реаліста. Жорстоку правду життя селянської бідноти розкриває Васильченко у новелі «чужину». Мы новелі «Осінній ескіз» («Із осінніх спогадів. Ескіз», 1912) Васильченко поставить питання глибше, суспільне так объяснил он ємніше — шлях сільської молоді в революцію.
Окремий период у художньому доробку Васильченка складають твори, написані під безпосереднім враженням від першої світової війни, в якій письменник брав участь f 1914р. даже до Лютневої буржуазної революції. «Окопному щоденнику», оповіданнях «золотые года право на возврат лоні», «Під святий гомін», «Отруйна квітка», «Чорні маки» та ін. Васильченко зображує жахи імперіалістичної війни, сумні будні есть люди, сірих солдатських шинелях.
Цікавою сторінкою спадщини Васильченка є драматичні твори, переважно одноактні п’єси, які за тематикою і багатьма художніми засобами органічно його близькі прозі (наприклад, п’єса-жарт «на перші гулі»).
Після перемоги Жовтневої революції Васильченко включається этот процесс творення соціалістичної культури. В оповіданнях, присвячених радянській сучасності («Приблуда», «Червоний вечір», «Авіаційний гурток», «Олов’яний кольцо» та ін.), письменник показує зародження почуття колективізму это психології юних громадян, поетизує романтики праці як творчості.
Багато працює Васильченко есть радянський час і над творами з життя дореволюційного минулого («Петруня», «Талант», «Віконце», «Осінні новели» та ін.). Показовим у цьому плані є цикла «Осінні новели» (присвячений 1905р.), який писав Васильченко, починаючи з 1923р., впродовж майже десять років. Мужчина художньо найдовершеніших новел циклу — «Мати» («Чайка»).
Творчість Васильченка радянського часов позначена розширенням тематичного і жанрового діапазонів, про це свідчать, крім написаних 20-ті рр. драматичних творів («Минають дні», «Кармелюк» та ін.), кіносценарії за фольклорними мотивами, фейлетони, цикл «Крилаті слова», переклади творів російських письменників (Гоголя, Лескова, Короленка, Серафимовича) тощо. На особливу увагу заслуговує задум Васильченка створити велику біографічну повість про Т. Шевченка. На жаль, з п’яти запланованих частин він встиг завершити тільки першу — «бур’янах».
