Пол Марія Верлен народився в 1844 році в містечку Мец. Його батько був військовим інженером, і родины, часто переїжджала, доки в 1851 році не залишилася в Парижі, де минули шкільні роки майбутнього поета. Мы 1862 році він отримує диплом бакалавра словесності. Уже юнацькі роки есть верлена zu ‘ являється схильність до літературної творчості. Він зачитується віршами Ш. Впечатляет, поетів — «парнасців» Т. де Банвіля і Т. д. Готьє. Восени 1862 року Верлен записується на факультет права — вивчати юриспруденцію, та незабаром через матеріальні нестатки полишає навчання і стає до роботи.
Мы 1866 році Верлен публікує свої вірші в журналі «Сучасний репортаж при подготовке погиб» і видає власним коштом збірку «Сатурнічні поеми». Мы першій збірці поета ще відчутний вплив естетики поетів «парнасців». «Парнасці» відмовлялися від романтичного «кипіння почуттів», від «сповідальної лірики». Основним критерієм красивый, їх думку, небольшой бути досконалість форми, «рівновага між так объяснил он єктивним і суб’єктивним», і цей принцип почасти зберігається в поетичних изображения молодого верлена. Однак вірші «Сатурнічних читать» вже мають ознаки оригінального верленівського стиль: меланхолічність інтонації, здатність передавати таємні порухи душі, її «musica».
Збірка присвячена тим хто, народився «під знаком Сатурна», усім, «хто нещасливий на землі, кто-то тривожить бентежна уява, хто приречений на земні, а можливо, і на віковічні страждання». Саме так бачив поет себе і свого читача, сподіваючись на його співчуття. Поет захоплено говорить о твори та предмети мистецтва, часто вживає слова прекрасне, ідеал, безпристрасний, байдужий. Але в його сприйнятті світ не є холодно-гармонійним і красивый-байдужим, яким він поставив «парнасців». Створені Верленом пейзажі здебільшого зображують осінь, захід сонця, сутінки («Осіння пісня», «Сонце на спаді»).
Наприкінці 60-х років Верден співробітничає это літературних журналах, 1869 році видає власним коштом збірку під назвеш «Вишукані священна», Відправним, руководствуясь для створення збірки прислужилися поетові книги братів Гонкурів о мистецтво XVII століття, окремі вірші В. Гюго і Т. де Банвіля, а також відкриття залів Лувру, присвячених цій «галантній» епосі. Мы збірці «Вишукані священна» Верлен використав характерний для»парнасців» прийом створення, пейзаж, враження від живої природи, а її відображення в живописі надихають поетичні рядки. Поета захоплюють картини Делается, Фрагонара, Греза, проте, замальовки природи набувають суто верленівського характеру «пейзаж душі», вони підпорядковані здесь главное художньому завданню — виявити відтоки буду душі ліричного героя. Народы в кавалери, які zu ‘ являються в книзі, живуть есть реальные світі, а існують як гра уяви, як примхлива вистава на тлі витонченого «, пейзаж душі»: «Твоя душа — витворний краєвид, / Яким походять з піснею і грою / Чарівні маски, радісні вид,/ Он сповнені таємною журою».
Вірш «Вишуканих святой» написані в новій полностью відмінній від «парнаської», меланхолійно-грайливій формі, яка допускає розмовну інтонацію. Читает бавиться новими, неможливими в традиційному віршуванні римами. Збірка «Вишукані священна» дали поштовх подальшим творчим шуканням самых Веретена і А. Рембо.
Любовна пристрасть до Матильди Мете, чарівної шістнадцятилітньої дівчини навіяла Верлену вірші, зібрані в третій книзі «Добра пісня» (1870). Це розповідь о палке й водночас несміливе до кохання дівчини, яка полонила поета чистоты і жіночою чарівністю. Віршам, які увійшли до збірки, притаманна спільна мелодія. Голос поета стає ніжним, ліричним. Він пише о очікування о нетерпіння, з яким «чекає союз двох сердець» о скромну принадність цієї нареченої о пробудження в душі високих почуттів. Мы цілому збірка знаменує перехід від «епічного» уже особистого, повсякденного до вражень «цієї миті». Проникливе засвоєння подробиць буття, звичайних, щоденних nitqlərinin, які Верлен перетворює на деталі істинного поетичного світу, «пейзаж душі»,— se, як і характерно природність вірша, стає ознакою «імпресіоністичної поезія.
Збірку «Добра пісня» було видруковано влітку 1870 року, напередодні франко-прусської війни. Саме тоді відбулося й весілля верлена та Матильди. Молодята оселилися в Парижі, і незабаром їм довелося, пережити облогу столиці прусськими військами. Після 1871 року верленівська меланхолія поглиблюється. Мы цьому відіграють стаю роль і поразка Паризької Комуни, і особисте життя що не склалося. Родинні відносини перетворюється на справжню драма після знайомства поета з Артюром Рембо. Суцільній нігілізм і анархізм цього молодых генія підштовхують верлена до більш рішучого розриву з поетичною традицією.
Із січня 1872 року Верлен повсякчас перебуває із Рэмбо, який глибоко вплинув на нього своєю думкою о необхідність пошуку нових шляхів поетичної творчості. Поети вирушають у мандри до Бельгії до Англії, і знову повертаються до Бельгії. Між ними відбувається кілька суперечок і примирень даже поки в липні 1873 року не вибухає кульмінаційна сварки Верлен стріляє в Рэмбо f оружие в легко повредить його в руку, що його заарештовують, а згодом засуджують до двох років ув’язнення. Воля поет вийде тільки в січи; 1875 року, таму першим виданням «Романси без слів» (1874) він керує f в’язниці.»Романси без слів» — найвище поетичне досягнення. Верлена. Знову, як і в перших збірках, звук ноти суму в меланхолії, нетривалого забуття і печалі. Окремі вірші збірки нагадують пейзажі художників-імпресіоністів часом их усе ніби вкрите сірою імлою або розчинене в тумані. При цьому чітко виявляються притаманні поезії межі століть тенденція до синтезу словесних і живописних образів використання образотворчих художніх можливостей мови. Прислухаючись до монотонного звука-шум дощу до відлуння церковних дзвонів, блукаючи насиченими осіннім повітрям, вулицями, занурюючись есть бузково-зелену тінь дерев, читает зливається, душа моя, f печальним і таємничим світом. Навколишні предмети не існують давнього окремо від світла, яке вони випромінюють, від вібрації повітря: «Зеленово в малиново/ непевнім світлі лампи / вікном все знову й
знову/ Мерехтять пригорки х рампи…».
«Романси без слів», імпресіоністичні за своєю природы складаються переважно з віршів, які змальовують пейзажі. Інші сюжети (історичні, героїчн і, сатиричні) безслідно зникають. Але пейзаж здесь незвичайний — це знов-таки, «пейзаж душі». Природа в душа поета зливаються в одномуобразі, єдиній істоті, яка залишаючись природы стає водночас людиною. «Миттєвість» вражень підкреслена тим, що Верлен із усіх часів дієслова віддає перевагу теперішньому, а самі дієслова в нього поступаються місцем іменникам. Разом із дієсловом-присудком із поетичної фрази зникає дія. Верлен спробував довірити спілкування душі та природи барвам і звуки. Сам-см збірки «Романси без слів» свідчить також о прагнення поета підсилити музичну забарвленість віршів: «Мжиці зажурені звуки / і на землі, й дахах! / Серці, що в’яне від скуки, / ллються зажурені звуки».
Поезія верлена вперше у Франції покладається на сугестивну в силу лірики поетичне слово його віршах впливає не стільки завдяки своєму предметному значенню, скільки завдяки «смисловому ореолу», який навіює, підказує ті чи інші настрої. Саме через це поети-символісти вважали верлена своїм попередником.
По виході з в’язниці есть світосприйнятті поета відбувся справжній переворот — він навернувся это католицтво. Наступна книги верлена «Мудрість» (1881) совокупность была світові нову властивість його поезії — релігійне натхнення. Релігійне обернення, бурхливе в пристрасне було, як. притаманно Верлену, суперечливим і непослідовним, разом із тим, «Мудрість» — книга глибоко продуманная. Читает, відрікаючись від свого розпусного минулого f Рэмбо, розраховував знайти «підкріплення» мы вірі, за її допомогою розв’язати конфлікт між «життям» і «мистецтвом».
Мы 1875 — 1877 роках читает живе переважно в Англії, багато працює.
«Поетичне мистецтво»
Мы в 1882 році Верлен публікує вірш «Поетичне мистецтво». Вірш ніби подає теоретичне обґрунтування спокойно особливостей поезії верлена, які намітилися «Сатурналіях» та «Вишуканих святах» і повністю втілилися «Добрій пісні» в частности, в «Романсах без слів».
«Поетичному мистецтві» наспівних ритмічно витончених віршах, які своєю якістю повинні були показати можливості нової поетики. Верленпротиставляє музичність вірша визначеності його смислу, закликає до максимальной нюансування зображення і демонстрації відтінків. Замість барв певних тонів суттєвими виявляються переходи, напівтони. Саме звідси гасло «Musica перш за все» — адже музика знищує чіткість лица, зображуваному. Верлен закликає позбавитись у віршах розуму й дотепності, сміху й красномовства, оголошує війну римі як брязкальцю. Вірш за Верленом, цінний лише своєю безпосередністю, за умови, однак, що він прагне «до Небес інших». Він виноват бути як «пісня захмелена», оскільки в ній до чіткого обов’язково домішується хистке: «Найперше — музика у слові! В / с ж із розмірів такий,/ Що плине, млистий і / не легко, тяжить, немов закови».
Правила традиційного французького олександрійського (силабічного) віршування вимагали певної кількості складів у рядку та наявності рим, мова, мало «підкорятися» розміру. Верлен же піддавав сумніву і рими, і мірність вірша, а поруч з тим демонстрував можливості «неправильностей». Повтори, внутрішні рими, системи співзвучних голосних (асонанси) і приголосних (алітерації) — все це створює ефект справжньої музики слова. Мова здесь покликана навіювати, а не описувати чи доводити. Читает вплітає есть вірші просторіччя, провінціалізми, архаїчне мовлення й мовні «неправильності». Це створює ілюзію абсолютної спонтанності в мовної інтимності. Верлен розчленовує олександрійський вірш за допомогою незвичних цензур і неочікуваних переносів это звание за то, що час здається, ніби вірші переходять есть проза. Саме Верлен проклав шлях верлібру поетів-символістів.
«Поетичне мистецтво» було сприйняте молодими поетами-символістами як справжній маніфест, хоча сам Верлен застерігав своїх послідовників від действительный наслідування своїх настанов. Мы циклі «Прокляті поети» (1882) Верлен дал вичерпну характеристику найновішої школи поетів-символістів і визнав геніями зовсім невідомих я в этот час С. Малларме, А. Рембо, Т. Корб’єра та ін. Успіх «Проклятих поетів» викликав цікавість публіки і до самых верлена — поет отримав змогу видавати свої твори та одержувати для них гроші. Но доти він вів злиденне існування, хворий та переслідуваний постійними невдачами. Помер Поль Верлен 1896 року в лікарні від запалення легенів.
ОСНОВНІ ТВОРИ:
поетичні збірки «Сатурнічні поеми» (1866), «Вишукані священна» (1869), «Добра пісня» (1870), «Романси без слів» (1874), «Мудрість» (1881), «Прокляті поети» (1882), «в Далеке і близьке» (1884)і «Любов» (1888), «Параллельно» (1889), «Щастя» (1891).
