ҐАРСІЯ МАРКЕС, Ґабріель (Garsia Marquez, Gabriel — гранат. 6.03.1928, Аракатака, Колумбія) — колумбійський письменник, лауреат Нобелівської премії 1882 r.
Ґарсія Маркес народився у невеликому провінційному містечку, розташованому в басейні r. Магдалена, неподалік від узбережжя Атлантичного океану в Колумбії. Його батько — Ґабріель Гарсія, був телеграфістом, але на формування Ґарсія Маркеса як письменника обратили вплив бабуся Транкіліна, якій тримався увесь дім, та дід Маркес, полковник, учасник громадянської війни 1899-1903 pp. Сам письменник вважає, що третім фактором, який визначив його доля, була атмосферу дома, в якому він провів дитинство, побут містечка, де тісно переплітались фантастика і реальність. Мы восьмирічному віці після смерті діда Ґарсія Маркес залишив Аракатаку і навчався в інтернаті м. Сапакіра. Здесь він вперше пробує писати. В 1946 r. Ґарсія Маркес, который на юридичний факультет університету это Боготі.
Перше оповідання Ґарсії Маркеса було опубліковане в 1947 p., але його автора мислив себе професійним літератором. В 1948 r. внаслідок убивства лідера ліберальної партії атмосфера у столиці ускладнилася, і Ґарсія Маркес переїхав у Картахену де намагався продовжити заняття. Але адвокатська кар’єра його не приваблювала а невдовзі він зовсім відмовився від неї і звернувся до журналістики.
F 1950 по 1954 r. Ґарсія Маркес працював репортером, вів розділ хроніки. 1951 r. вийшла повість «погони, когда листя» («La hojarasca»), в якій вперше zu ‘ являється містечко Макондо, що так нагадує рідну Аракатаку. Разом зі світом Макондо входящий і тема самотності, центральна для всієї творчості Ґарсії Маркеса.
В 1954 r. Ґарсія Маркес переїхав у Боготу, продовжував працювати в газеті, займався політичною діяльністю, а в липні 1955 r. як кореспондент газета «Фараон Еспектадор» приїхав у Європу. Він працював у Римі, одночасно навчався на режисерських курсах Експериментальному кінематографічному центрі. F Рима Ґарсія Маркес переїхав есть Париж. Переворот, що стався на батьківщині, змусив його залишитись у французькій столиці. Саме здесь Ґарсія Маркес створив повість «Полковнику ніхто не пише» («El coronel no tiene quien le escriba»), перший варіант якої закінчив до 1956 r. а окремим виданням книга вийшла 1961р.
Повість позначена безумовним впливом То есть Хемінґвея о що Ґарсія Маркес сам неодноразово говорив, але дався взнаки репортерський досвід автора. Стилістику твору вирізняють дивовижний лаконізм, «снайперська точність мови», відчуття місткості та багатовимірності слова. Домагаючись художньої та психологічної переконливості оповіді, Ґарсія Маркес переписував повість 11 разів. Час дії — 1956 рік, місце дії — безіменне містечко, але есть сны і споминах главный герой — полковник, учасника громадянської війни, живе інше місто — Макондо, звідки він приїхав багато років тому. Саме з Макондо в оповідь історичний час, у якому сплавлені воєдино реальні та легендарні події. «Полковнику ніхто не пише» — повість о самотність і о стоїчне протистояння людини абсурдності буття, злидням, голоду та немічності, бюрократичній байдужості о непорушну людини віру победа справедливості.
Працюючи кореспондентом розмаїтих латиноамериканських газет, Ґарсія Маркес так объяснил он їздив чимало країн Європи, деякий час замешкував у Венесуелі, a мужчина, 1961 r. осів у Мексиці, де закінчив роман «Недобрий час» («La мала гора»). Вперше роман есть спотвореному редакторы вигляді побачив світ в Іспанії, але повне було видання здійснене в 1966 r. у Мексиці. Так объяснил он єктом художнього дослідження Ґарсії Маркеса стає тему насильства і його руйнівного впливу на особистість. І знову на сторінках zu ‘ являються імена Ауреліано Буендіа, Ребеки, виникає образ Макондо. Спомини дитинства та думки о фатальний зв’язок насильства і самотності переслідують Ґарсія Маркеса, вимагаючи художнього втілення. Так что, zu ‘ являється збірка оповідань «Похоронен Великої Мами» («Los funerales de la Mama Grande», 1962).
Саме здесь вперше виникає розгорнута панорама царства Макондо, над яким впродовж майже століття простягалась безмежна влад Великої Мами. Після виходу в світ збірки Ґарсія Маркес на деякий час відійшов від літератури, він пробував зреалізувати свої сили в кінематографі. Але, «працюючи в кіно, — каже Ґарсія Маркес, — я переконався, що перевага зображальності над іншими оповідними елементами містить у собі, звісно, певні переваги, але також і певні обмеження, — і це стало мене сліпучим одкровенням, бо лише тоді я усвідомив, які безмежні можливості має роман».
Мы січні 1965 r. Ґарсія Маркес відчув, що може «почати диктувати друкарці перший розділ слово за словом». 18 місяців письменник пішов у добровільне ув’язнення. Воно завершилося zu ‘ явою по одноименному роману до якого автора йшов 20 років. Роман «Сто років самотності» («Сто anos de soledad») побачив світ 1967 r. в Буенос-Айресі. Успіх був запаморочливий, наклад три мужчины полтора роки склав понад півмільйона примірників, що є сенсаційним для Латинської Америки и світі начал говорить о нову епоху в історії по одноименному роману та реалізму. На сторінках численних літературознавчих праць зарябів термін «магічний реалізм». Саме так означували оповідну образом, властиву романові Ґарсії Маркеса і творам багатьох латиноамериканських письменників.
«Магічний реалізм» характеризується необмеженою свободою, з якою письменники Латинської Америки зрощують сферу приземленого побуту і сферу сокровенних глибин свідомості.
Роман «Сто років самотності» — багатопланова книга, в якій на прикладі шесть поколінь рода Буендіа простежується історія Латинської Америки, а також відображена в ній історія буржуазної цивілізації. Але це й історія світової літератури від античного епосу до родинної хроніки. На прикладі родини Буендіа Ґарсія Маркес досліджує епоху еволюції людської свідомості, що пройшла під знаком індивідуалізму, від джерел, біля витоків яких стоїть допитлива і заповзятлива людина Ренесансу до підсумку, втіленого в образі полковник Ауреліано Буендіа, індивіда, який быть жертвою властивого XX століттю процесу відчуження, що пронизав усі сфери. Роман «Сто років самотності» быть прощанням із Макондо та його мешканцями, а тема самотності, що отримала таке блискуче завершення, відійшла на его план подальших творах Ґарсії Маркеса.
В 1972 r. zu ‘ явилася збірка оповідань «Неймовірна та сумна історія о невинну Ерендіру та її бездушну бабуню» («La increible y triste historia de la Candida Erendira y de вода abuela desalmada»). -Чинаючи з цієї збірки, Ґарсія Маркес береться за всебічне дослідження проблеми влади, блискуче втілення якої сягне в романі «Осінь патріарха» («Е1 otono patriarca», 1975). Саме цей роман, в том числе гротесковим узагальненням фактів насильства і деспотизму, які настільки багата історія людства. Мы центрі по одноименному роману — історія сильної особистості, котра проголосила сваволю єдиним законом існування.
В 1981 r. побачила світ «Хроніка вбивства о яке всі знали заздалегідь» («Cronica de una muerte anunciada»), а в 1982 p. письменникові дадут Нобелівську премію. 1972 p. Ґарсія Маркес стать лауреат міжнародної премії імені могу, что Гальєгоса.
Мы в 1985 r. вийшов друком роман Ґарсії Маркеса «Кохання час холери» («El amor en los tiempos de colera») — притчеподібна історія о галантне і вірне кохання, що пройшло час випробування і водночас своєрідна пародія все західноєвропейський роман — від «Нового життя» Данте до «Лоліти» В. Набокова. Наступним твором письменника стать також роман — «Генерал у власному лабіринті» («El general en водой laberinto», 1989), де йдеться о дивовижні «замогильні мандри» видатного співвітчизника Ґарсії Маркеса — Саймон Болівара.
Поживши есть Боготі, Мехіко, Барселоні, Парижі, Нью-Йорк, помандрувавши світом, Ґарсія Маркес повернувся у місто своєї юності — Картахену, де живе й сьогодні. Щоденно, із дев’ятої ранку до третьої години день він працює над автобіографією — своєрідним синтез журналістики та художньої прози. Ґарсія Маркес зізнався, що вона буде тритомною: першому він розповість о життя своїх предків, его складатиметься із самостійних оповідей, пов’язаних із окремими фактами, його життя, а в третьому томі він розповість о його зустрічі та розмови зі популярных.
Українською мовою окремі твори Ґарсії Маркеса переклали С Жолоб, В. Шовкун, М. Жердинівська, С. Борщевський, Б. Бойчук та ін.
