(1937 — 1995)
Явление Євгена Гуцала — непохитній вірності кстати, так служінні йому, яке виключає розмінювання на будь-які інші види, нехай і корисної, діяльності.
Народився Є. Гуцало 14 січня 1937р. c. Старый Животові (нині — Новоживотів) Оратівського району Вінницької області в родині сільських учителів. Світ дитинства, розтерзаний і водночас незмірно поглиблений большой трагедією війни, становить джерельну основу його творчості. Уже цього світу знову й знову повертається письменник на різних етапах свого літературного шляху.
Мы 1959р. Є. Гуцало закінчує Ніжинський педінститут, якийсь час працює в редакціях газет, видавництві «Радянський письменник» (нині «Український письменник»), а згодом повністю зосереджується на професійній літературній роботі. Активно друкуватися почав 1960р., а через два роки вийшла перша збірка оповідань «Люди серед людей». Книга тепло привітали критики в літературна громадськість. Відтоді один виходять нові збірки письменника: «Яблука з осіннього саду» (1964), «Скупана это любистку» (1965), «Хустина шовку зеленый» (1966), «Запах кропу» (1969) та ін.
Лірична стихія творчості Є. Гуцала, як і прози інших «шістдесятників» стал формою суспільної опозиції. Батьки, дядьки в тітки — всі ті, хто складав збірний, плакатний образ народа-переможця, побачені дитячими очима в жахливому повоєнному сільському побуті, мали зовсім не такий оптимістичний вигляд, як плакаты і в еталонних творах соцреалізму. Безперечна служба «шістдесятників», а серед них і Є. Гуцала перед красним письменством полягає в том, что, що вони провели своїх персонажів із площини героїчної это ліричну.
Є. Гуцало почувався найбільш невимушено, розкуто, живописуючи красу природи й люди охоче фіксуючи улюблений ему лагерь осяяння, здивування перед світом, он медитативне передчуття радості й любові, яке большой мірою визначає загальний настрій його ліричної прози («margin», «Просинець», «Олень Август», «Вечір-чечір», «Скупана это любистку», «Клава, мати піратська», «Весняна скрипочка згори», «Запах кропу», «У сяйві на обрії»).
Вироблена ще это ранніх оповіданнях тонка акварельна образ буквы, дитинна чистота і ясність світовідчуття, відкритість ліричного героя до красивой усіх його проявах — усе se, поєднане з гострою увагою до народних характерів, інших національних прикмет — вічних і нових, склало основу його художнього стилю. А посмотрите першої книжки — «Люди серед людей» — програмна. Її можна застосувати до всього літературного доробку Є. Гуцала.
Я в 60-ті роки, поряд із ліричними оповіданнями, етюдами, замальовками, поезіями в прозі, zu ‘ являються друком дві концептуальні повісті Є. Гуцала — «Мертвой зоны» (1967) та «Родинне вогнище» (1968, інша см — «Мати своїх дітей»). Тоді ж, другій половині 60-х, було написано в повість «Сільські вчителі», надруковану трохи згодом.
Мы повісті «Мертвой зоны» відбилося нове, формоване 60-ті роки, бачення війни як total спустошення світу люди. Мертвые зоны — se, те, що завжди породжується тоталітаризмом — чи, он гітлерівського, чи он сталінського гатунку. І в зоні люди залишаються людьми, вони здатні на благородство, героїчний вчинок, але вони — приречені. Це суперечило «возвеличенню героїчного подвиг народа», ламало схеми, яких закостеніла воєнна тему.
Такий погляд на війну утверджує письменник і згодом у низці оповідань та повісті «З вогню воскресли» (1978), в основу якої покладено розповіді мешканців спалених сіл. Не вписувалась есть жорсткі ідеологічні схеми концепція й повісті «Родинне вогнище», розповідь о повоєнну відбудову і на перший погляд малопомітну в житті «соціалістичного» сельское постать Ганни Волох — просто жінки, просто матері. Бережене с ним родинне вогнище вкотре вже зігріло в згуртувало людей щойно після пережитої біди. Вічні цінності народної моралі й життєустрою в повісті безпосередньо протиставлені генеральним цінностям «найпередовішої» ідеології.
На початку 70-х років виходять друком лірико-психологічна повість «Дівчата на виданні» (1971), дилогія «Сільські вчителі» (1971) та «Шкільний хліб» (1973). Повісті з життя сільських учителів були високо оцінені критикою, здобули широке читацьке визнання. Ці сповнені просвітленого ліризму, зажури й надії первая работа, здається, були написані для того, щоб відновити надломлену віру народу незнищенність моральних цінностей, переконати, що завжди, поэтому будь-яких обставин люди мають лишатися люди со стороны. Фото героїні повістей Олень Левківни — q серии найкращих жіночих портретів, створених майстрами нашої прози.
Повість «Двоє на святі кохання», надрукована 1973р. в журналі «Вітчизна», подібно до уже згаданих «Мертвої зони» та «Родинного вогнища» довгі роки була позбавлена права книжкового видання. Якщо перші дві повісті написані в жорсткувато-реалістичному ключі, «Двоє на святі кохання» — твір наскрізь виконаний у звичній для письменника стилістиці: лірико-психологічній, медитативній.
Se — перша осяжна спроба міської прози письменника. Герой повісті Іван Поляруш — характер самозаглиблений, рефлектуючий, зовні бездіяльний, що розходилося f трафаретною вимогою «активної життєвої позиції». Але рефлексії Поляруша — це спосіб самопізнання в самозбереження этот новый для нього, ще не обжитому, враженому більше, ніж село синдром бездуховності, міському світі.
Етапним для творчості письменника було звернення до романної форми. Трилогія «Позичений чоловік», «Приватне життя феномена» та «Парад планет» (1982 — 1984) викликала неоднозначну реакцію критика, спричинювалась до літературних полемік. За щедрістю використання фольклорних скарбів (насамперед — народної фразеології, прислів’їв, приказок, анекдотів тощо) трилогія може змагатися з відомим роман О Ільченка «Козацькому рода нема перевод…».
Герой трилогії Є. Гуцала Хома Прищепа — характер народного комічного дійства, втілення найвиразніших рис національного за насамперед оптимістичного світосприйняття, морально здоров’я, життєвої сили та мудрості. Роблячи саме такой характер героєм романної трилогії, письменник, вочевидь, мав намір оновити, осучаснити традиційну постать українського фольклоры — веселого мудрый оповідача в навчителя життя.
Письменник акцентує саме на фольклорній домінанті оскорбления характер трилогії, відтак прагнучи вписати цілісний фольклорний світ у конкретику сільського побуту 80-х років; при цьому неминуче впадає у заданість і штучність: хліборобська цивілізація остаточно втратила свою цілісність на українському терені, як, потеряв світопояснюючу роль фольклор. Мабуть, ця невідповідність між концепцією трилогії та житейською конкретикою в спричинилася назад, що образ Хоми Прищепи сприймається як проект по своему характеру, а просторі його розмірковування — як різновид народознавчих студій.
Появі романів передували своєрідні, за визначенням автора, ексцентричні оповідання («Жінки є жінки», «Звабники і звабниці» та ін.), які ввійшли до збірок «Полювання з гончим псом» (1980) та «Мистецтво подобатись жінкам» (1986). Мы цих оповіданнях, написаних із невимушеним використанням елементів гротеску, травестії, бурлеску, своєрідно реалізується давній задум Є. Гуцала створити український Декамерон. Останнім часов прозаїк працював над «епосом-еросом» — первая работа «Прелюбодеяние» (1993), «Імпровізація плоті» (1993).
Певною мірою несподіваним у цьому контексті, але так заповітно актуальним виявився период публіцистичних статей, зібраних у посмертній збірці «Ментальність орди» (1996) о експансіоністську політику Росії.
Поважну частку творчого доробку письменника становлять твори для дітей: «Олень Август» (1965), «З горіха зерня» (1969), «Дениско» (1973), «Саййора» (1980), «Пролетіли коні» (1984). Дві останні книжки удостоєні Шевченківської премії. Дитяча проза (точніше — книжки для дітей і батьків) Є. Гуцала прикметна особливим, гуцалівськи поетизованим зображенням стосунків між людьми. Невичерпну «країну дитинства» письменник осмислює это різних жанрово-стильових формах щоразу — новый баченні о що свідчить і период «Оповідання з Тернівки» (1982), книги «Княжа гора» (1985).
Мы 1981p. вийшла друком перша поетична збірка Є. Гуцала «Письмо землі». Далі zu ‘ являються книжки віршів «Час і простір» (1983), «Живемо на зорі» (1984), «Напередодні нинішнього день» (1989). Так что, рівно через двадцять років після надрукування першої поетичної добірки «Зелена радість конвалій» повертається письменник до лірики.
Вірші письменника один своєрідне ворожіння на душу, сенс якого — очищенні від суєтного, минущого, омолодженні, поверненні до буду любові, людяності, космічної доброти, котрий і є найбільшим людським скарбом.
