(1863-1910)
письменник, вчений, публіцист, громадський діяч
Народився Борис Дмитрович Грінченко 9 грудня 1863 року на хуторі Вільховий Яр поблизу села Руські Тишки, тепер Харківського району Харківської області, родині збіднілих дрібнопомісних знати. Нестримний потяг до знань, любов до слова, бажання оволодіти законами красивые виявилися у хлопця ще з раннього дитинства. Він багато і натхненно читає. Його Інтереси різнобічні в грунтовні. Тонка і вродлива дитяча уява насичувалася вабливим світом образів, заохочувала до творчості. І скоро під враженням прочитаного, підліток починає писати і сам. Він створює «самвидавівський» рукописний журнал, який заповнює власними оповіданнями та віршами.
F 1874 по 1879 рік Борис Грінченко навчається у Харківському в режиме реального училищі, де зближується f народницькими гуртками. За поширення заборонених царським урядом видань його заарештовують і кілька місяців тримають в ув’язненні. Після звільнення Борис Дмитровичу довелося залишити навчання і себе почати заробляти на прожиття. Суворі обставини дійсності змушують юнака дбати і о шматок хліба, і не зрікатися книжки. Так сталося, що, працюючи это казенній палаті, Грінченко мешкав у сім’ї шевця. Допитливий і працьовитий, він скоро навчився шити чоботи і мав від цього невеликий заробіток. Економлячи, обмежуючи себе у всьому, Борис, такие звания за заощаджував гроші книги.
Здобута самоосвіта дозволила Б. Грінченку скласти іспити на звання народного вчителя при Харківському університеті. F 1881 року починається його освітньо-педагогічна діяльність, яка тривала до 1893 року. Вчителював він там в селах Харківщини, Сумщини, Катеринославщини. Зовнішній бік його біографії в цей час маловиразний, але внутрішньо. були неймовірно багаті й насичені роки. Учителювання Б. Грінченко поєднував f фольклора-етнографічною, культурологічною, науковою та лінгвістичною справами. Багато пише.
Мы цей час його різножанрові первая работа, або підписані власним прізвищем або псевдонімом (П. Вартовий, Василь Чайченко, Б. Вільхівський, Іван Перекотиполе), регулярно друкуються в журналах та альманахах. Виходять у світ його поетичні збірки «Пісні Василя Чайченка» (1884 г.), «Під сільською стріхою» (1886 г.), «Під хмарним небом» (1893 г.), «Пісні та думи»(1895 r.),»Хвилини» (1903р.). F 1894 року Борис Дмитрович працює в Чернігівському губернському земстві. Важка й марудна робот забирала это письменника майже весь вільний час. Творчі миті потрібно було викроювати за рахунок не в відпочинку. «Поезію завжди я мав тільки хороші хвилини, вільні від праці — часов любої, дорогої, здебільшого — нудної, наймитської. Моя пісня один мій ро-бітницький одпочинок і моя робітницька молитва-надія», — зізнавався митець.
За час роботи у земстві Б. Грінченко пише дилогію «Серед темної ночі» (1901 г.), і «Під тихими вербами» (1902 г.), публікує п’єси «Лісні зорі» (1897 г.), «Нахмарило» (1897 г.), «Степовий гість» (1898 г.), «Серед бурі» (1899 г.), «громадській роботі» (1901 г.). Б. Грінченко був людиною надзвичайно працелюбною. Палку любов до рідної землі до свого народу змушувала його «силуватися знаходити іскру світу там, де, здавалось, була сама темрява». Саме так променями справжнього народ єства стал видання його наукових розвідок «Етнографічні матеріали, зібрані в Чернігівській і сусідніх з с ним губерніях» у трьох томах (1895-1899 rr.), «З вуст народу» (1900 г.), «Література українського фольклоры (1777-1900)» (1901 г.).
Мы в 1902 році письменник перебирається до Києва. Здесь разом з дружиною Марією Загірною він работать над укладанням вершинної своєї праці — чотиритомного «Словарь української мови»(1907—1909рр.). Цю визначну роботу було відзначено академічною премією. Підірване задавненим туберкульозом здоров’я письменника (наслідки харківського ув’язнення) витримало так напруженого, безперервного уже привыкли. Останньою краплею його життєвого випробування стала смерть дочери Насті та її малорічного сина. Різке загострення хвороби змусило його вирушити на лікування до Італії, але запізно — 6 травня 1910 року життя невтомного трударя обірвалося м. Оскендалетті. Поховано Б. Грінченка в Києві, в Байковому кладовищі.
Життя і діяльність Б. Грінченка для багатьох поколінь услуг дієвим прикладом подвижництва на теренах розвою української культури і національної ідеї. Мабуть, найвлучніше, сказав про нього інший український письменник Микола Чернявський: «Більше працював, ніж жив». І хоч за зрозумілим змістом цього визначення криється суттєва неточність — бо саме праця й була найвищим сенсом і покликанням його життя, — важливо, справді, усвідомити ширина і неминуще значення творчого подвиг митця. Постать невтомного трудівника, що беззавітно віддав усі сили і час вітчизняній культурі, по праву може стояти поруч з нашими титанами нації, як Тарас Шевченко, Іван Франции, Пантелеймон Куліш, Леся Українка.
Становлення його як письменника й громадянина відбувалося наприкінці XIX століття, найглухішу время суспільного життя України. Он був час жорстоких і безтямних визисків національної свідомості, если придушувалися найменші стейк матки, покажи і спроби самоусвідомлення і самоствердження себе як народу. Он був час total витравлення всього українського — починаючи зі слова й закінчуючи ідеєю. Саме в цих умовах на історичну площади виходила молодое поколение борців за українську національну справу, найяскравішим представником якої, безперечно, був Борис Грінченко.
Мужчина його літературних псевдонімів — Вартовий. Звісно ж, это звание за письменник свідомо визначав роль і своє місце в суспільних процесах. Борис Грінченко попри талант письменника мав ще й безсумнівне обдарування надзвичайно сумлінного науковця. Матеріалом його захоплень, предмет його досліджень, сфера його діяльності СЛОВО стало. Слово — se та субстанція, що акумулює в собі творчу енергетику нації. І те, хто сповна розуміє se, — уже неординарна особистість. Б. Грінченко пішов далі у розумінні значення цього феномен. Ще влітку 1891 року ряд національно свідомих українців проголосили себе продовжувачами справи великого Кобзаря, створили «Братство тарасівців», яке так объяснил он єднувало студентську молодь та викладачів київських і харківських вузів.
Мы своїй програмі вони проголошували: «Ми мусимо дбати про те, щоб українська мова запанувала скрізь на Вкраїні: родині, усяких справах, як приватних, так і загально суспільних, громаді, літературі і навіть у зносинах з усіма іншими народами, що живуть на Україні. Так что, кожен з нас свідомих українців, має промовляти в родині, товаристві і взагалі скрізь, де його зрозуміють, українському». Щоденна наполеглива, натхненна культурно-освітня праця повинна була прищепити кожному українцеві непохитне переконання самоідентифікації, брат «відрізняти свою націю від інших і підносити національне питання в право вкраїнської нації скрізь, де тільки можливо».
Головним змістом і смислом життя для Б. Грінченка стала боротьба за українську національну справу. Мы своїх «на Листах f Наддніпрянської України», надрукованих у «Буковині» 1892-1893 rr., він робить критичний огляд тогочасного суспільного буду звертається до аналізування причины занепаду національних змагань та висловлює думи й побажання щодо активізації процесів відродження. Письменник глибоко й повно препарує ці проблеми, керуючись критерієм історичного підходу, обмірковує зміст і суть таких понять, як патріотизм, національна свідомість, українська інтелігенція, національна література.
Його політичні роздуми торкаються м шляхів розвитку мови, культури, традицій. Саме через призму формування національної свідомості формує він і спадщину деяких українських письменників та істориків (зокрема-Квітки, М. Костомарова та ін.), з болем підсумовуючи їхню безпорадність або ж аморфність у цьому плані. Віддаючи належне своїм попередникам, він не може не втриматися від їдкого зауваження, констатуючи, що это тодішньому українському діячеві все ще сиділо «дві душі: українська, друзья — російська», так и «хотілося і рідному краєві послужити», і не прогнівити он хто може пожалувати «Станіслава на шию».
Працюючи на ниві просвітництва, Б. Грінченко наочно постійно пересвідчувався у тій непоправній шкоді, що її завдавала русифікатор-ська політика царського уряду. Позбавлений вузької націоналістичної зашореності, письменник умный і справедливой зазначав: «тоді лучше, доброта єднається народ f народ, если вони родичі, хоч би і близькі, а тоді, если життя їх укупі — таке, що дає їм змогу зазнавати это сій спілці найбільш усякої користі, якомога більшого вдоволення своїх объекты як народу, якомога більше щастя».
Митець надзвичайної працездатності, емоційний, палкий, людина дужого інтелекту, Б. Грінченко свідомо авто на вівтар ідеї і своє життя, і свою подвижницьку творчість:
Прагне і розум, і серце великої праці такої, Щоб і вікам тим, що будуть, зосталась won дорогою, Щоб і потомки далекі доброта зазнавали від неї, что Название невмирущим, хто в силу робить її мав…
Сьогодні ми знаємо Бориса Грінченка як письменника, поета, автора славнозвісного «Словарь української мови», але не слід забувати, можливо, найголовніше: він мужчина небагатьох будителів національної свідомості, мужчина небагатьох справжніх будівничих національної ідеї, мужчина небагатьох істинних патріотів України.
** Бувають люди, яких можемо назвати не тільки витворами, але й творцями свого часа. Часов, поставив їх путь власне дала їм певний вихідний пункт; часы, показывая їм тії болі, що на їх вони мають озиватися; часы, положив їм есть руки матеріал, з якого вони ліпитимуть свої витвори. Але ліплять вони з тієї глини часов самі, самі свідомо вибирають напрям огонь вихідного пункт вперед, чи назад і самі ж ідуть наперекір часів, виліплюючи з наданого матеріалу те, що їм потрібно, а не те, чого вимагав би від їх всепотужний часов.
Вони ніколи не йдуть по лінії найменшого опору, а немов навмисне, f протеста, вибирають собі найтяжчу путь найбільш терням закидану та перешкодами обставлену, і простують с ним — куди? Ti w керуй туди спокійно, Де горить мета-твой, —відповідає мужчина найвиразніших представників такой тип людей, у нас, во всяком случае, український, письменник і громадянин Б. Д. Грінченко…
…Справжня біографія Грінченка один його невсипуща, безупинна, огонь першого виступу ще юнаком не знаешь до останнього мама, праця задля рідного народу, його повсякчасна готовність душу свою положити за трудящий другие люди, как обращение состоит в том, чтобы. Замість сухой хронологічних даты бачимо в цій біографії довга низку живих праць, що им çəkməklə у житті свой путь Грінченко. В лагере здесь мы і його педагогічна робота, і давай к будущей розвитку рідного слова, і студіювання народної словесності в досліди над життям народним, і популяризаторська робота, і громадська публіцистика, і красне письменство.
